На 933 сторінках дрібного шрифту “Шантарам” розгортається як епічна сповідь людини, що втекла з австралійської в’язниці суворого режиму й опинилася в гарячому серці Бомбею. Тут він стає лікарем у нетрях, контрабандистом, фальшивомонетником мафії, знову в’язнем — і навіть солдатом у горах Афганістану, де смерть дихає поруч.
Це майже автобіографія людини, яка прожила десять років на межі закону, перш ніж знову потрапити за ґрати й написати свій роман. “Шантарам” — мовби Діккенс у світі наркотиків, зброї та божевільного Мумбаї 1980-х: потужний, безкомпромісний і сповнений життя, яке болить і палає одночасно.
Це книга злочинця про злочин — але водночас і про людину, яка навчилася любити, втрачати, прощати й шукати своє місце серед хаосу. “Шантарам” Ґреґорі Девіда Робертса — це сповідь колишнього наркомана й утікача з в’язниці, який тікає до Індії, але знаходить там не схованку, а нове життя. Це історія людини, що побачила пекло, але зуміла знайти у ньому красу.
Автор пише густо, багатослівно, часом із надміром філософії, але його стиль — жива тканина досвіду. Він уважний, розумний, і, зізнаюся, трохи самозакоханий — хоча, можливо, лише така впевненість і дозволяє вижити в світі, де зло й добро переплітаються. Книга — це вікно в іншу реальність: у Бомбей, де злочинці можуть бути честними, а мафіозі — філософами. Вони не торгують людьми чи наркотиками, бо вірять, що це нищить душу. Зате займаються підробкою грошей і зброєю “для справедливих цілей” — і в цьому їхній моральний код.
Робертс кидає виклик моралі: “Іноді треба зробити неправильне заради правильного”. Я не згоден. Але його слова зачіпають, бо змушують думати — де проходить межа між правдою і виправданням. “Вибір між ненавистю та прощенням може стати історією твого життя” — каже він, і ти мимоволі починаєш зважувати власні вибори.
Це роман, сповнений афоризмів, філософських спостережень і безлічі цитат, що хочеться занотовувати. Тут є все: любов, війна, злочин, віра, біль, Індія — як жива істота, що дихає спеками, шумом, ароматами й болем. Гангстери розмірковують про Бога, світло як мову Творця, честь як форму смирення. Автор вірить, що “у кожному серцебитті є Всесвіт можливостей, і одну думку чи вчинок любові достатньо, щоб змінити долю”.
Це не легке читання — майже тисяча сторінок життя, філософії й бруду, де правда ілюзорна, а краса народжується з темряви. Я робив паузу, відкладав, повертався. І зрештою — не шкодую. Бо ця книга змінює спосіб бачення світу: тепер я краще розумію логіку злочину і велич Індії, яка приймає навіть тих, хто давно загубив себе.
“Шантарам” — не шедевр для всіх. Але це книга, що залишає слід.
